Дорога Пам’яті – «дорога смерті»

В рамках проекту«Створення можливості для спілкування людей старшого покоління, які несуть тягар споминів про фашизм  з молодим поколінням, виховання та пропаганда толерантності та міжнаціональної поваги до літніх людей.», що реалізовується районною бібліотекою  у співпраці з головою Спілки бувших малолітніх в’язнів концтаборів та гетто Швейбиш Ритою Гейніховною 25 листопада 2014 року відбувся урок історії з виїздом в село Печеру Тульчинського району на місце захоронення в’язнів концтабору «Мертва петля».

Учасниками уроку були бібліотечні працівники, які реалізують цей проект, працівники Спілки бувших малолітніх в’язнів концтаборів та гетто і студенти ІІ бібліотечного курсу Тульчинського училища культури.

На сьогодні Голокост постав як сакральне зло, що нагадує травму такого масштабу і жаху, що стоїть осторонь від інших відомих до цього травматичних подій. Винищення євреїв було розширено на Україні зразу після вторгнення нацистських військ на її територію. Долі людей в тяжкі часи війни є чимось більшим ніж сторінки тексту, кожна розповідь, кожна згадка, як окрема, маленька частина історії. Своєю історією життя ще маленькою дівчинкою під час Голокосту поділилася з нами Швейбиш Ріта Гейніховна.

З Тульчина до Печери ми їхали дорогою, яку Рита Гейніховна назвала «дорогою смерті», адже під час війни, коли фашисти на мотоциклах с собаками гнали євреїв цією дорогою, загинуло дуже багато старих людей, дітей. Риті Гейніховні на той час було тільки 5 років і тому всі рідні несли її по черзі на руках.

З болем в серці слухали присутні про події тих страшних років, про німецький концтабір «Мертва петля», який знаходився в Печері на території санаторію, куди відправляли в основному євреїв з навколишніх земель. Сюди було зігнано більше 40 тисяч євреїв з містечок Вінницької області — Тульчина, Брацлава, Могильова — Подільського, Тростянця, Ладижина і інших. Окрім цього сюди ж потрапила частина євреїв депортованих з Бесарабії, Буковини, Румунії. Табір знаходився на межі румунської і німецької зони окупації.

Холод, голод, епідемії тифу, туберкульозу, дизентерія зробила свою справу. На відміну від німців, які іноді входили в табір з метою розстрілу людей, румуни діяли "благородніше" — морили людей голодом, холодом і хворобами. Звірствували тут і українські поліцаї — охоронці. До моменту приходу Радянської армії в живих в таборі залишилося не більше 300 — 400 чоловік. Всього в концтаборі "Мертва петля" було убито більше 60 тисяч російських, українських, молдавських і румунських в'язнів. Це була найстрашніша катастрофа за час єврейського існування, коли здійснювалось тотальне винищення єврейського народу.

Але Рита Гейніховна згадує і українців, які ризикуючи життям, рятували євреїв від фашистської розправи, давали їм хто шматочок хліба, хто буряка, хто картоплю, хто що міг, надавали притулок евреям.

Ціль нашої поїздки була ще й в тім, щоб побувати на місці масового розстрілу людей (тут захоронено більше 60 тис.), яке знаходиться далеко в лісі і добратися до нього не так-то і просто, а слухаючи Риту Гейніховну ми переживали разом з нею і думали «чому?,  за що?» тоді таке відбувалось.

Сьогодні необхідно не тільки пам’ятати Голокост, тому що пам’ять – то є наша совість, а й передавати підростаючому поколінню інформацію про той страшний період історії України, шанувати пам’ять загиблих, робити все можливе, аби подібні трагедії не могли повторитися НІКОЛИ!

В листопаді цього року бібліотеки Тульчинської ЦБС поповнились чудовою книгою голландського дослідника, головного редактора і упорядника книги  Кора Рооса (Нідерланди) «Народжені страждати?». Книга оповідає про долі 33 колишніх в'язнів гетто, концтаборів, тих, хто пережив Голокост. Книга «Народжені страждати?» розповідає про трагічну історію єврейської громади, яка мешкала в 1941-1944 рр. в районах Східної Європи, - Бессарабії, Буковини та України…  Ця книга є дорогоцінною спадщиною спогадів.

Прекрасно відібраний матеріал, з високим професіоналізмом зроблені фотографії і відмінна поліграфія (книга видрукувана у Вінниці) зробили книгу не тільки цінною, як документ, що описує фрагменти вкраденого дитинства різних людей, але і представляє велику художню цінність.